В заморськім кра́ї псевдоукраїнці,
Вдягнули вишиванку й взя́ли стяг,
Але душа лишається в заслі́нці,
І люблять Україну на словах.
Таких, на превеликий жаль, чимало,
Для них війна – це просто слушна мить,
Якої ті роки їм бракувало,
Й душа за Україну не болить.
То ж слушним є момент цей для піару,
Де про любов так голосно кричать,
Не мають від війни́ вони удару,
І рятувати ненечку не мчать.
А де ж були всі двадцять-тридцять ро́ків?
Покинули Вкраїну ще колись,
За всі роки́ не було жодних кроків,
Зате тепер любити узяли́сь.
За парканом так вигідно кричати,
Бо там тривог і вибухів нема,
Не личить тії маски одягати
І про любов кричати з усіма.
Мовчали стільки літ й заговорили,
Але не тут, а там, за парканом,
Лукавим словом неньку полюбили,
І сиплють ними так, немов піском.
(Королева Гір Клавдія Дмитрів)
День вишиванки – справжнє народне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та вшанування етнічного вишитого українського одягу. Ідеєю свята є збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення загалом.
Вишиванка – це не лише особливий елемент святкового національного одягу, але й важлива частина культури українського народу. Крізь віки український народ проніс любов до вишиванки та зберіг особливості її створення. Кожен регіон України має свої унікальні та оригінальні мотиви та орнаменти на одязі.
Зараз День вишиванки має особливий сенс – українці змушені відстоювати свою національну автентичність і боротися за неї, віддаючи свої життя на страшній війні.
