Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине —
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Щороку в березні українці згадують і вшановують Тараса Шевченка. Усе в його творчості для нас болюче й злободенне, щире й глибоке, незламне і справжнє. Його доробок – ключ до більш глибокого розуміння потреб, болю, прагнень усього українського народу.
Тарас Шевченко - справжній геній, вірний син України, багатогранний і часом складний, як саме життя, але він – надзвичайно сильна духом людина. Тарас Шевченко впродовж усього свого життя вогненним словом боровся проти неправди, кайданів – не лише царських, панських, а й, насамперед, духовних, якими був скований та ув’язнений віками його рідний народ.
Сьогодні ми є безпосередніми творцями вільної України, що знають, якою ціною здобувається і захищається свобода, як важко рвуться ті «кайдани» і як досі прагнуть нас лишити рабами, ще дужче скувати.
Хоча ми живемо, як і передбачав Тарас Шевченко, «в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій», за нашу волю в протиборстві з агресором досі змушені віддавати свої життя кращі сини й доньки України.
Кобзаря вважають українським Пророком, чиє поетичне слово було актуальним у ХІХ столітті, і не менш значиме сьогодні. Кожен українець пам’ятає його віршовані пророцтва, в кожному живе його дух і кожен з нас знаходить в його творах щось близьке і співзвучне.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра
Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.